Експозиція розповідає про місця та умови примусової праці шосткинців у Третьому райху. Життя у тісних дерев’яних бараках і тяжка щоденна праця на багато воєнних років стали буднями для 14 млн. іноземців, яких привезли до Німеччини. Серед них було понад 2 млн. жителів України, які мали найгірші умови проживання, найменші норми харчування, але працювали на фізично важких виробництвах. В експозиції представлено карту Європи, де працювали наші земляки, фотографії нацистських високопосадовців – Фріца Заукеля та Еріха Коха, офіційні документи, які визначали умови життя та праці іноземців у Третьому райху. Нацистські чиновники називали багатонаціональну групу робітників із окупованих територій СРСР остарбайтерами (нім. східні робітники), змушували обов’язково носити розпізнавальний знак «OST». Персональні документи: робочі книжки, робочі картки, листи, які дозволялося надсилати двічі на місяць, розповідають про життя примусових робітників з України у неволі. Більшість шосткинців потрапила працювати на військові підприємства в міста Магдебург, Косвіг, Гюзен, Гера, Саарбрюкен. В експозиції представлено матеріали 40 колишніх остарбайтерів, в’язнів концтаборів та військовополонених із Шостки та району.
-
- Фріц (Фрідріх) Заукель (1894–1946) – державний і партійний діяч нацистської Німеччини. З 1927 р. – гауляйтер НСДАП у Тюрінгії. З 1942 р. – Головний уповноважений з використання робочої сили Райху. Заукель був серед 24 осіб, обвинувачених у військових злочинах на міжнародному судовому процесі в Нюрнберзі проти нацистських високопосадовців. Його визнали винним у військових злочинах і злочинах проти людства й засудили до страти. 16 жовтня 1946 р. вирок був виконаний.
-
- Еріх Кох (1896–1986) – державний і партійний діяч нацистської Німеччини. З 1928 р. – гауляйтер НСДАП у Східній Прусії, з 1941 р. – очолював цивільну адміністрацію в окрузі Білосток, 1942–1944 рр. – райхскомісар України. Проводив жорстоку окупаційну політику в Україні та Польщі, зокрема, депортації на примусову працю до Німеччини. У 1949 р. Коха заарештували, в 1959 р. засудили до страти, потім вирок замінили на довічне ув’язнення.
-
- Карта Німецької імперії 1937 – 1943 рр.
-
- Лист керівника біржі праці в Берліні до місцевого металургійного підприємства «Кайзер А.Г.» про сплату вартості доставки групи робітників із Харкова. 5.11.1942 р. (ЦДАВО України) Вартість доставки одного остарбайтера для цього металургійного підприємства коштувала 31 райсхмарку. (Вербування та доставка до кордону з Райхом – 8 рм, проїзд від кордону до Берліна – 20 рм, інші додаткові витрати – 3 рм).
-
- Розпізнавальний знак «OST», тобто «Ostarbeiter», у перекладі «східний робітник», який у нацистській Німеччині зобов’язані були носити особи, депортовані з окупованих територій СРСР. 1942-1945 рр. Знак був розроблений відомством райхсфюрера СС і шефа поліції Г. Гіммлера для позначення дискримінаційного та відмінного від інших іноземців соціально-правового становища остарбайтерів у Третьому райху. На 30.09.1944 р загальна кількість остарбайтерів становила 2 461 163, а за весь період Другої світової війни було їх залучено до роботи 2 775 000 (із загальної кількості 8 435 000 іноземних робітників).
-
- Розпізнавальний знак для примусових робітників з України. 19 червня 1944 р. розпорядженням поліції синьо-білий знак «ОSТ» формально замінили на овальні нашивки з національною символікою українців, росіян і білорусів, які треба було носити на одязі на лівій руці. Але у більшості випадків примусові робітники продовжували носити остарбайтерський знак «ОSТ».
-
- Розпізнавальний знак для примусових робітників з Росії. 19 червня 1944 р. розпорядженням поліції синьо-білий знак «ОSТ» формально замінили на овальні нашивки з національною символікою українців, росіян і білорусів.
-
- Розпізнавальний знак для примусових робітників з Білорусі. 19 червня 1944 р. розпорядженням поліції синьо-білий знак «ОSТ» формально замінили на овальні нашивки з національною символікою українців, росіян і білорусів, які треба було носити на одязі на лівій руці. Але у більшості випадків примусові робітники продовжували носити остарбайтерський знак «ОSТ».
-
- Сторінка Інструкції Німецького трудового фронту для керівників таборів для остарбайтерів 1942 р.
-
- Лист фірми «Будівництво будинків – Фюрстенберг» до адміністрації металургійного заводу «Кайзер А.Г.» (м. Берлін) з розрахунками вартості будівництва бараків для табору примусових робітників. 30.04.1942 р. (ЦДАВО України) «Стандартний барак має розміри 12,50 х 45,06 м, висота кімнат 2,55 м, з подвійними дерев’яними вікнами, дверима з клеєної фанери та залізною оковкою; стіни з твердого ДВП товщиною 4 мм та целюлозного листа товщиною 13 мм. Перегородки у бараці також двостінні та мають з обох сторін ДВП-плиту 4 мм та з одного боку целюлозну плиту 13 мм. Вартість такого барака становить 38 238 рм, а спорудження – 1,75 рм за годину роботи».
-
- Припис відділення Німецького трудового фронту в Берліні керівництву металургійного підприємства «Кайзер А.Г.» стосовно носіння остарбайтерами знаку «ОСТ» на лівій руці. 1943 р. (ЦДАВО України)
-
- Циркуляр Німецького трудового фронту в Берліні від 14 вересня 1942 р. про заборону остарбайтерам виходити за межі табору, з’являтися в громадських місцях та здійснювати покупки в будь-яких магазинах Німеччини. (ЦДАВО України)
-
- Німецько-український промислово-технічний словник, яким користувалися у загальному таборі Норд Зеельбах (Земля Баден-Вюртемберг). [1942–1944].
-
- Листівка з правилами проживання та праці в Німеччині для робітників зі східних окупованих територій. 1942 р. (Приватний архів К. Попова)
-
- Робоча картка остарбайтера. 1943 р. Цей документ свідчив про місце роботи остарбайтера. Він видавався на руки робітникові і давав право пройти шлях від табору до підприємства. Ідентичні робочі картки були у польських робітників. (Документаційний центр порохового заводу Лібенау; Мартін Гузе)
-
- Робоча картка остарбайтера. 1943 р.
-
- Робоча картка остарбайтера. 1943 р.
-
- Робоча картка остарбайтера. 1943 р.
-
- Трудова книжка для іноземця. 1944 р.
-
- Трудова книжка для іноземця. 1944 р. Цей документ був запроваджений для остарбайтерів 1 травня 1943 р. У ньому записувалися основні біографічні дані робітника, його місця праці, прізвища роботодавців. Окремі сторінки відводилися для відміток лікарських оглядів, офіційних записів. Трудова книжка іноземця як правило зберігалася у керівництва підприємства, або на біржі праці, і не видавалася на руки робітникові.
