Колективізація

Переважно аграрний характер регіону навколо Шостки обумовив спрямування вістря радянських репресій насамперед проти селянства, яке чинило опір проти політики більшовиків починаючи з 1919 року. У селах організовувалися озброєні групи проти більшовицьких загонів продрозверстки. У 1929 році розпочався черговий масований наступ проти селянства, коли були введені обов’язкові планові завдання із хлібоздачі, де від 35 до 40 % хлібозаготівельного плану повинна забезпечити “верхівка” села, яких стали називати «куркулями». У 1930 – 1931 рр. була проведена «куркульська операція», яка супроводжувалася конфіскацією майна і виселенням власників господарств та членів їх родин до Сибіру.

Ця операція розпочалася із ухвалення 30 січня 1930 політбюро ЦК ВКП(б) таємної постанову “Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації“. У повному вигляді ця постанова була опублікована тільки 2000 році у збірнику документів “Трагедия советской деревни“. Згідно з цією постановою, розкуркулювані поділялися на тих, хто підлягав: а) ізоляції в концтаборах або розстрілу, б) висилці у “віддалені місцевості” СРСР, в) переселенню на землі за межами створюваних колгоспів. Всього в УСРР було розкуркулено: 1929–1931 роках – 126,9 тис. селянських господарств На ХII з’їзді КП(б)У в січні 1934 П. Постишев, однак, назвав іншу цифру – бл. 200 тис. розкуркулених господарств. (Див також Приказ ОГПУ № 44/21: Как в СССР ликвидировали «кулачество» как класс)

 

Застосування надзвичайних заходів у хлібозаготівлях на початку 1930-х років (повернення до продрозкладки), експропріація селянських засобів виробництва стали причиною Великого голоду в Україні в 1932-1933 років.

Опір селянства аграрній політиці держави породив нову хвилю політичних репресій. Терор проти селян мали посилити постанова ЦВК і РНК СРСР „Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності” від 7 серпня 1932 р., відома в народі як „указ про п’ять колосків” та ухвала ЦК КП(б)У від 5 грудня 1932 р. „Про заходи по ліквідації саботажу хлібозаготівель, який ведеться куркульськими елементами”. Крім того, за ініціативою ЦК КП(б)У „для докорінного поліпшення керівництва застосуванням судових репресій” створювались обласні комітети у складі перших секретарів обкомів КП(б)У, голів обласних контрольних комісій, начальників обласних відділів ДПУ, обласних прокурорів.

Одним із складових його факторів стало також прийняття 6 грудня 1932 р. постанови Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У „Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі” за підписами В. Чубаря та С. Косіора. На практиці це означало, що в селах, де надто повільно здавали хліб державі, заборонялась торгівля, із сільських споживчих товариств вивозились усі промислові і продовольчі товари, призупинялось кредитування, обмежувався виїзд за межі даного села, проводились заходи по очищенню колгоспу від „контрреволюційного елементу”.

Розглядаючи кількісні показники репресивної діяльності органів ДПУ в роки голодомору, можна стверджувати, що переважну частину репресованих у 1932-1933 рр. становили селяни, які не втупили до колгоспів. Третину репресованих було звинувачено у розкраданні, розбазарюванні та приховуванні хліба, дещо меншу частину – в агітації проти хлібозаготівель (Реабілітовані історією). Значна активність органів ДПУ припадала на листопад 1932 року, в пік хлібозаготівельної кампанії.

Статті Шостинської районної газети «Зоря» за 1932-1933 рр. показують основні етапи та методи, якими змушували селян вступати у колгоспи, як опиралися колективізації у різних селах Шосткинського району. Ці матеріали допоможуть критично аналізувати інформацію, опубліковану у відкритих джерелах.

Газета за 18.06.1932, матеріал у статті «Ліквідувати недозволене відставання у сівбі конопель» показує, що у Шосткинському районі більшість селян вели одноосібне господарство і не вступили до колгоспів. Судячи з плану посівів конопель, лише третина господарств перебувала у складі колгоспів.

Газета за 22.10.1932 на першій сторінці матеріал про заготівлю хліба в індивідуальних господарствах і зведення про здачу зерна по селах району. Найбільше  «опиралися» хлібоздачі села Івот, Ображіївка, Клишки, Пирогівка. Поряд статті, де небажання селян задурно віддавати хліб  державі пояснюється діяльністю куркулів.

Газета за 11.11.1932, передова стаття про те, що куркулі ховають хліб.

Газета за 15.11.1932, в якій повідомляється про перші судові процеси в селах за нездачу хліба «Куркулів покарано». У трьох селян села Прокопівка було конфісковане майно.

Газета за 24.11.1932 підбірка матеріалів під лозунгом: «Всю силу революційної законності проти зривників хлібозаготівлі!» Подана інформація про засудження колишніх куркулів на 10 років позбавлення волі, про конфіскацію майна за відмову здавати хліб, про бойкот райпотребспілки сіл Івот, Ображіївка та інших, які не виконали плану хлібоздачі. Фактично у села припинили постачати промислові товари та продукція першої необхідності, яка не вирощується в селі – сіль, гас, олія, ліки тощо.

Газета за 6.12.1932 інформація про виїзну сесію Чернігівського облсуду на Шостенщині. Було засуджено семеро селян із села Грем’ячка на 10 років заслання, з конфіскацією всього майна.

Газета за 18.12.1932 публікація постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі.

Газета за 09.04.1933 публікація Закону про обов’язкову здачу хліба державі.

Газета за 12.04.1933 стаття «Їх зненацька застукала весна» про те, що на заводі № не готові засівати 412 га городини. Це приклад голоду в країні і глибокого упадку сільського господарства, коли промислові підприємства повинні були займатися вирощенням городини у промислових масштабах.

Газета за 17.04.1933 передова стаття «Зростають і міцніють колгоспи району. Підготувати одноосібників стати колгоспниками». Поряд опублікована постанова Раднаркому і ЦК КП(б)У «Про тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах», які фактично запроваджують кріпосне право на селі: «жоден колгоспник не має права використовувати свій робочий час поза колгоспом»

Газета за 8.05. 1933 на першій сторінці публікація Закону про чистку партії.

Газета 27.07.1933 стаття «Ударники міста вирушають на жнива» свідчить про голод і відсутність засобів і стимулів у селян самостійно зібрати урожай.

Газета 23.12.1933 стаття, яка показує кінцеву мету всіх цих катаклізмів і насильства над селянами «Боріться за суцільно колективізований район».

Більшість фотографій містять повну сторінку газети, що дає змогу вивчити її зміст більш детально, ознайомитися із публікаціями на інші теми.

Олена Почтова, викладачка історії Хіміко-технологічного коледжу ім. І. Кожедуба Шосткинського інституту Сумського державного університету, у своїй статті «Шосткинщина в 1932-1933 роках» так характеризує голод в Шостці та навколишніх селах: «Головний чинник голодомору – покарання натуральними штрафами, що означало повну конфіскацію незернового продовольства у боржників із хлібозаготівель – майже не торкнулося прикордонних місцевостей України. Саме з цієї причини масштаби голоду на Шосткинщині не були такими вражаючими. Свідчення місцевих жителів  підтверджують той факт, що велика кількість голодуючих з інших регіонів шукала порятунку на українсько-російському прикордонні. «Одного разу, – згадує мешканка с. Добич У.С. Дюндік, – до нас в хату у пошуках їжі зайшла жінка. Вгледівши цибулю над піччю, вхопила і жадібно почала гризти»

У експозиції музею також представлений один «таємний» документ із Галузевого державного архіву Служби безпеки України, який показує масштаби соціальної катастрофи в Україні й, одночасно, засоби протесту і боротьби селян проти конфіскації хліба і закріпачення у колгоспах. Це «Довідка про масові виїзди населення із сіл України та оперативні заходи, щоб зашкодити цьому». У ній зокрема повідомляється, що від грудня 1932 року до початку лютого 1933 року із сіл виїхало майже 95 тис. селян, переважно працездатного населення. Фіксуються випадки у селах Харківської і Дніпропетровської області, коли у міста виїхали всі працездатні чоловіки.