Серед остарбайтерів спостерігався найвищий відсоток травматизму та смертності від інфекційних хвороб і виснаження. Найбільше людей помирало від туберкульозу, серцево-судинної нестачі, сухот, виробничих травм і тифу. Валентина Радченко загинула під час вибуху на пороховому заводі в Ліхтенау. Ось так про це написала її подруга, Марія Холіна, батькам в Шостку: « Как только мы попали за граты колючие, вся радость у всех исчезла, все стали скучные и суровые. До чего Валя дома была веселая, до того она здесь была грустная. Сколько я ее не уверяла, сколько всегда не развеселяла – ничего не действовало. Она мне всегда говорила: «Никогда нам отсюда не вырваться!» 25/V-43 г. дорогая Валюша не вернулась с смены. 29/V ‒ их хоронили. Очень жестокая судьба, ведь она погибла во вторник, а в пятницу она уже б работала в моем селе, т.к. я все говорила, что это моя родная сестра. Сейчас бомбят сильно, очень трудно думать о возвращении на Родину».
Марія Коваленко так само загинула в 1944 р. на іншому військовому заводі в Гюзені, який належав до філіалу фірми «Динаміт Кельн АГ» поблизу Магдебурга. Фото Марії зберегла її рідна сестра Олена. Обоє сестер народилися в Шостці. Олена сюди повернулася після війни і прожила все життя у рідному місті.
В експозиції представлені також свідоцтва про смерть шосткинців, які працювали на пороховому заводі фірми «Айбіа», розташованому між селами Штаєрберг та Лібанау. У свідоцтві записано, що ці люди були в’язнями виправно-трудового табору в Лібенау, куди їх відправили очевидно за якісь дрібні провини чи порушення.
Про смерть своїх односельчан писали у листах робітники порохового заводу «Айбіа» із Шосткинщини. Іван Троян писав до подруги Тані Жовтоножко у село Лушники Шосткинського району: «В нас тут гульня як у Гарпини, ще даже і лучче, тільки і плохо, що нема хлопцов: Прісчиного М. Хоченкового помер и других». Наталія Андрущенко з табору Штайєрберг у листі до батьків у село Лушники також пише про смерть односельчан у таборі Штаєрберг: «Ми пока всі живи, только Царганив Мішка помер, Гриша Гоченков, померла дядька Митра Ульяна».
Така висока смертність у цьому таборі пов’язана із поганими умовами утримання примусових робітників, а також небезпечним виробництвом пороху. Загалом на цьому підприємстві за час війни загинуло понад 2500 жінок і чоловіків.
-
- Лариса Русецька. Фото 1944 р. Народилася у 1924 р. у Шостці. У червні 1942 р. разом із сестрою Валентиною примусово вивезена на роботу до Німеччини. Працювала на військовому підприємстві «Геллі» в м. Ешеншнеруд. У 1945 р. після визволення вийшла заміж за голландського робітника Герарда Декока і переїхала з ним у м. Тільбург, додому не повернулася.
-
- Олена Лановенко (Коваленко) (1-ша ліворуч у 2-му ряду) із подругами у таборі примусової в м. Гюзен. Фото грудень 1942 р. Народилася у 1925 р. у Шостці. У червні 1942 р. разом із сестрою Марією примусово вивезена на роботу до Німеччини. Працювала на пороховому заводі, який належав до філіалу фірми «Динаміт Кельн АГ» поблизу Магдебурга. Влітку 1945 р. Повернулася до Шостки.
-
- Марія Коваленко (стоїть у центрі) серед подруг із табору примусової праці у м. Гюзен при пороховому заводі, який належав до філіалу фірми «Динаміт Кельн АГ». 1943 рік
-
- Марія Коваленко. Фото 1944 р. Народилася 1923 р. у Шостці. У червні 1942 р. разом із сестрою Оленою була примусово вивезена на роботу до Німеччини. Працювала у м. Гюзен на пороховому заводі, який належав до філіалу фірми «Динаміт Кельн АГ». Загинула під час вибуху на підприємстві у 1944 р.
-
- Віра Грибовська (Хорохордіна). Фото [1942-1945] рр. У 1942 р. разом із рідною сестрою Марією примусово вивезена на роботу до Німеччини. Працювала в Гюзені на пороховому заводі У 1943 р. отримала поранення під час транспортування снарядів. Після лікування Віру залишили працювати в м. Бург у хлібопекарні. Згодом вона домоглася переведення до себе і сестри Марії із Любека.
-
- Марія Холіна, Валентина Радченко та Марія Крем’янець. Фото Шостка, 1941. Три подруги-однокласниці були примусово вивезені на роботу до Німеччини. Працювали на військовому заводі в Ліхтенау (Нордхайм-Вестфалія). 25 травня 1943 р. на заводі стався вибух, під час якого загинула Валентина
-
- Валентина Мамога (Русецька) – у центрі – з подругами. Фото Шостка, 1939 р. У червні 1942 р разом із рідною сестрою Ларисою примусово вивезена на роботу до Німеччини. Працювала на військовому заводі «Геллі» в м. Ешеншнеруд. У 1945 р. повернулася в Шостку, була диспетчером у автопарку.
