Повоєнні долі

Завершує експозицію інсталяція «Повернення додому», яка відтворює обстановку будинку кінця сорокових років, а накинутий на стілець плащ і валіза створюють ефект присутності людини, яка щойно зайшла в дім після далекої дороги. На стіні порожні рамки, які символічно позначають долі тих, хто не пережив цю війну, не повернувся додому. Фотографії подружніх пар колишніх примусових робітників: Івана Дударя та Анни Сусол, Степана Садового та Надії Побегайло, Пелагеї Струк та Івана Чубуна відображають ідею продовження життя. У центрі – фотографія першого повоєнного випуску 10-го класу Ображіївської середньої школи, яка символізує нове повоєнне покоління, яке вирушає у доросле життя без війни. На колонах у залі розміщені сучасні знімки персонажів музею. Всі вони відтворюють щасливі хвилини їх життя. Про тяжкі повоєнні роки колишні остарбайтери розповідають у своїх відеоінтерв’ю.

Шкурат Надія Іванівна:

«А потом пошла уже на завод. Но на завод не приняли, а так на лесозавод, и на пилораму. Помогать там на пилораме, колоды тягать, качать. И года не поработала, и вдруг сокращение. Все остались старые рабочие, из сел пооставались, мужчины пожилые. А меня рассчитали, потому что я… не такая как надо. Я ж уже провинившаяся, я ж была в Германии. Меня первую и рассчитали. Ну что, а куда пойдешь жаловаться? Никуда. (… ) Никто у нас не спрашивал… А кому мы были нужны? Мы приехали как враги! Мы приехали как враги народа! А кому расскажешь? А что скажешь? А скажешь, то еще до того договоришься, что пойдешь туда… на север. Лучше молчи»

Запис цих інтерв’ю можуть послухати всі охочі на планшетах, розміщених в експозиційних залах