Історія порохового заводу фірми «Айбіа»

Пороховий завод Лібенау

У 1939 році фірма Wolff & Co та 70 підрядних компаній розпочали будівництво порохового заводу Лібенау. Підприємство розташувалось між населеними пунктами Лібенау та Штаєрберг в окрузі Нінбург, стало одним з найбільших військових заводів у Третьому Рейху. З літа 1941 року дочірня фірма «Айбія» запустила виробництво «бездимного» пороху та порохової сировини.

На площі 12 км2 було споруджено 420 заводських цехів. Дві потужні електростанції та одна аварійна підстанція забезпечували підприємство автономним електро- та паропостачанням. Разом з виробничими цехами будувались бараки. 200 км кабелю постачали електроенергію. 84 км бетонних доріг та 42 км залізничних колій з’єднували фабрику з вокзалом у Лібенау та портом на річці Везер, який був обладнаний пересувними кранами. Для перевезень по території фабрики використовували локомотиви та 80 електрокарів. Планувалось уникнути викриття об’єкта з повітря. Для цього цехи були побудовані далеко один від одного, а на їх пласких дахах для маскування насипано шар землі та висаджено хвойні дерева та кущі. Каркас споруд зводили із залізобетонних конструкцій, а по периметру мурували стіни. Завдяки такому інженерному рішенню, у разі вибуху червоні цеглини – так звані видувні стіни – вилітали назовні, проте каркас залишався! Таким чином будівлю можна було швидко відбудувати. Гинули люди, виходили з ладу верстати, а будівля продовжувала стояти.

На пороховому заводі Лібенау працювало порівняно небагато німців. З 11 тисяч іноземних робітників більшість була з Радянського Союзу, головним чином, з України. Працювало багато поляків, а також бельгійці, італійці, голландці та французи. Умови проживання та ставлення до кожного залежали від походження – Західна або Східна Європа. Життя східноєвропейців, врешті, не мало жодної цінності. Їх тримали впроголодь, утримували в жахливих умовах. До 1945 року від фізичного виснаження на фабриці померло понад 2 тисячі людей. Крім того, у «виправно-трудовому» таборі Лібенау були замордовані та страчені ще принаймні 250 ув’язнених чоловіків, серед них були й мешканці Шостки та району.

Шкурат Надія Іванівна:

Ну а стройка у них большущая. Так никто не сделал наверное – завод в земле. Это уникальный завод, да. Такой завод. Чистота, подметено всюду. Ну наши подметали. Электрокары ездят, мотаются туда-сюда. Короче, достойная вся эта постройка.

Пищик Віра Федорівна:

Брюква, натертая на бурякову тертушку..не така як у нас на кухне маленька, а така як поросятам терут, грубые такие. И 200 грам хлеба. Бери и иди з Богом. Еду давали раз у день. Як з роботы пришел, бери мисочку чи котелочек, и иди получай.. И на завтра знов до вечера. Вобщем, в сутки – раз.

Дейкало Анастасія Олексіївна:

Часто бувало.. щось попадеться, значить спалах, і згорить. Чи це хлопці ненавмисно, а може й спеціально. Ну, німець прийшов і так мене побив шваброю.. Ти каже: шляффе – спала! Побив, ну що ж – поплакала. Я ж, кажу, я не винна, я не спала… Рішили, що винна… ладно.

Ходили ми просити по селах. Хто картоплину дасть, хто кусочок хліба, а хто скаже: Ідіть звідси свині (швайне), прогонить. А були і такі, що дадуть що-небудь.

Чубун Пелагея Михайлівна:

Все замаскировано було. Глубокие такие дороги, по размеру – электрокары, которые подвозили в цеха продукты. И по всему заводу канавы эти поделаны… В общем, завода сверху не было. Он весь у земле. Только дорожки эти забетонированы, зацементированы.

 

Табір складався із трьох зон: для жінок, чоловіків та радянських військовополонених. Саме полонені найбільше страждали від хвороб і голоду, були приречені на смерть через такі умови життя. До 1945 на пороховому заводі від фізичного виснаження померло понад 2500 жінок та чоловіків. Крім того, у «виправно-трудовому» таборі Лібенау вмерли від хвороб, були замордовані та страчені ще принаймні 250 ув’язнених чоловіків. Більшість цих жертв поховані на заводському кладовищі у Гестербергу (Hesterberg), яке на сьогодні має статус офіційного місця воєнних поховань. https://www.volksbund.de/kriegsgraeberstaette/steyerberg-deblinghausen-kriegsgraeberstaette-hesterberg.html