1939 – 1941: війна на порозі

Наступальна військова доктрина Робітничо-Селянської Червоної армії передбачала агресивну зовнішню політику та перманентну військову готовність всього радянського суспільства. В школах обов’язковим було вивчення військової справи. Активну діяльність серед населення проводили «добровільні» товариства – «Товариство сприяння армії авіації і флоту», Червоний Хрест і Червоний Півмісяць. Заохочувані державою заняття фізкультурою та спортом мали також на меті підготувати молодь до служби у Збройних силах. У зв’язку з цим особливого розвитку набули військово-прикладні види спорту: авіаційний, планерний авіамодельний, парашутний, стрілецький та інші. Пропагандистський плакат в експозиції «Каждая комсомолка должна овладеть боевой техникой обороны СССР» свідчить про активне залучення до військової справи жінок. Така політика дала відповідні результати – під час Другої світової війни в Червоній армії була служила найбільша кількість жінок, порівняно з іншими країнами–учасницями війни – понад 800 тисяч.

Безпосередньо відкрило шлях до світової війни підписання 23 серпня 1939 р. договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, головною складовою якого став таємний протокол про розподіл між агресорами сфер впливу в Європі. Східна Польща, країни Балтії, Фінляндія та Румунія відійшли до сфери інтересів СРСР, а нацистська Німеччина отримала свободу дій у Західній та Південній Європі. Пропагандистське пояснення радянської військової агресії проти Польщі як «визволення трудящих» представляє відомий плакат Віктора Корецького.

У наступні два роки військові дії точилися далеко від Шостки, про них дозовано повідомляли у місцевій газеті «Зоря», але місцеві жителі були активно в них задіяні, а зміни в суспільстві, пов’язані з війною, торкнулися кожного. За новим законом «Про загальну військову повинність», ухваленим 1 вересня 1939 р., в день нападу Німеччини на Польщу, знижувався призивний вік з 21 до 19 років, а для тих, хто закінчив середню школу (10 класів) – до 18 років. Разом з тим збільшувався термін дійсної військової служби до 3 років і запасу до 50-річного віку. На початку вересня 1939 р. Нарком оборони СРСР віддав наказ про затримку звільнення в запас червоноармійців, які відслужили строкову службу, а також проведення великих навчальних зборів. Ці заходи свідчили про приховану часткову мобілізацією Червоної армії.

За новим мобілізаційним планом по боєприпасах, шосткинські підприємства мали різко збільшити кількість випуску військової продукції. Перепрофілювання виробництва на військові рейки ( потребувало не лише нових капіталовкладень, додаткового обладнання, але й збільшення кількості кваліфікованих робітників. Оскільки у зв’язку з новим Законом «Про загальну військову повинність» більшість молодих чоловіків від 18 років перебувала в армії, то держава звернула свою увагу на підлітків. З цією метою була створена низка ремісничих і залізничних училищ з дворічним терміном навчання та шкіл ФЗН (фабрично-заводського навчання) з шести- та десятимісячним терміном навчання .http://(http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/tex16448.htm

Щорічно в ці училища та школи призивали (мобілізовували) від 800 тис. до 1 млн молоді чоловічої статі віком від 14 до 17 років. Після закінчення училища молоді фахівці вважалися мобілізованими, й були зобов’язані відпрацювати 4 роки поспіль на державних підприємствах. Щоб забезпечити необхідну кількість призовників у ремісничі училища в цьому ж році було введене платне навчання в старших класах шкіл та вищих навчальних закладах http://istmat.info/node/18266. Кількість випускників середніх шкіл в 1941 р. скоротилося майже вдвічі. Державі були конче необхідні люди біля верстата.

У контексті подальшого закріпачення робітників на підприємствах 26 червня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний тиждень і заборону самовільного відлучення робітників та службовців з підприємств та закладів». Якщо робітники та службовці самовільно йшли з роботи, вони підлягали тюремному ув’язненню на термін від 2 до 4 місяців. Запізнення чи прогул (відсутність на робочому місці понад 20 хвилин) без поважних причин каралися виправно-трудовими роботами за місцем роботи терміном до 6 місяців з утриманням до 20% зарплати. Після появи цього закону кількість засуджених – т.зв. указників значно зросла. Фактично робота на підприємстві була прирівняна до служби в армії. У такий спосіб держава мілітаризувало працю, готуючись до війни.