Повсякденна економіка окупації

Традиційно економіка жителів міста Шостки будувалася навколо військових підприємств – порохового (№ 9) та капсульного (№ 53) заводів, а також фабрики кіноплівки (завод № 6). Після евакуації їх основного обладнання та сировини в серпні 1941 р. ці підприємства фактично не працювали. Відновлювальна бригада заводу № 9 налічувала декілька десятків людей (див. документ). Німці організували охорону заводів, цеху з виробництва підшипників і переважно вивозили залишки металевих конструкцій. Була швидко відновлена робота цукрового заводу на ст. Вороніж, планувалося відкрити інші виробництва харчової та переробної промисловості (див.  Розвідувальне донесення і агента НКВС Петра Вікторова. Листопад 1941 р.). Відповідно, люди, які залишилися в Шостці, жили переважно з власних запасів продуктів та своїх присадибних ділянок.

Головним завданням окупаційної влади було забезпечити Вермахт продуктами харчування. Тому питанням сільського господарства надавалося першочергове значення. Восени 1941 р. окупаційна влада намагалася вилучити у селянських господарствах зерно, скот, майно, яке вони розібрали із колгоспів під час періоду «безвладдя». У районі були збережені колгоспи. Лише їх назва змінилася на «громадські господарства». Окрім виконання офіційних норм заготівлі різноманітної сільськогосподарської продукції, господарства мали ще забезпечувати продуктами харчування місцеві воєнізовані підрозділи поліції, 105-ї Угорської королівської дивізії та інших військових, направлених у відрядження. Селян залучали також до різних повинностей: розчистки доріг, заготівлі лісу, проводилися примусові набори чоловіків у місцеву поліцію.