Депортація на примусову працю мешканців Шостки та району

Одним з найбільш масових заходів окупантів, які торкнулися майже кожної родини, стала депортація на примусову працю до нацистської Німеччини та окупованих нею країн. Вивезення мешканців Шосткинщини розпочалося на початку квітня 1942 р. і тривало до кінця літа 1943 р., аж до самого відступу німецької армії. За повоєнними обрахунками, із сіл Шосткинського району вивезли 1815 мешканців, а з міста – 6000 молодих чоловіків та жінок.

В експозиції залу про депортацію представлені зразки повісток про необхідність з’явитися для відправки в Німеччину, які надходили у родини молодих людей. Малопомітний документ – лист вербувальної комісії до начальника поліції міста Шостки з проханням вручити повістки адресату – пояснює, яким чином вдалося зібрати тисячі людей для відправки. Якщо у 1942 р. до Німеччини їхали переважно молоді люди, то в 1943 р. відправляли цілими сім’ями: ні малі діти, ні хворі батьки не були перешкодою. Доповідна записка старшого лейтенанта охоронної поліції Кюппера про супровід потягу з примусовими робітниками до Німеччини, розповідає про методи вивезення робочої сили до Райху і обставини транспортування.

Історія родини Банних та сестер Сєдачевих, яких депортували на примусову працю разом із малолітніми дітьми  – яскравий приклад такої політики окупантів.

Галина та Нінель Сєдачеви були депортовані у 1943 р. разом з мамою Вірою та тіткою, Марією Хоценко, до Німеччини. Щоб сестра не потрапила працювати на промислове підприємство, Віра віддала їй свою найменшу дочку Галину. Сестри знову зустрілися в 1945 р., коли Марії вдалося перевестися працювати в село Ферінг, де перебували Віра з донькою. Після війни всі повернулися до Шостки. Марія Хоценко (одружена Балуєва) влаштувалася працювати в перукарню, вважалася кращим майстром у місті. Батько, Михайло Сєдачев, у 1946 р. демобілізувався. У цьому ж році народився молодший брат – Михайло. У 1948 р. трагічно загинув батько, у 1953 р. – мама. Діти залишилися жити з бабусею. Нінель вийшла заміж і турботу про молодшого брата взяла на себе Галина.

Антоніна Банна разом із трьома малолітніми дітьми була вивезена на роботу до Німеччини у травні 1943 р.  Перебували у таборах польських міст Альтбургунт (Шубін), Ніцвальд, Бромберг (Бидгощ), Борово. 22 лютого 1945 р. були звільнені Червоною армією.Її чоловік, Іван Григорович Банний, в 1941 р. був призваний до Червоної армії й подальша його доля так і  залишилася невідомою.

Як вивозили жителів Шостки та сіл району на роботу до Німеччини, описують в інтерв’ю свідки – Пелагея Чубун, Іван Дудар, Ганна Ткач, Марія Доценко, Марфа Ґедзь, Віра Пищик та інші. Наводимо деякі уривки:

Дейкало Анастасія Олексіївна:

Забрали мене в Німеччину з першим набором, тому що в перший набір брали лише тих, хто працював на заводі. Забрали, привезли в Шостку, із Шостки вночі посадили в поїзд. Привезли в Пироговку. Там ми чекали до ранку, і ще покійна мама моя прибігла мене побачити і попрощатись. Ну а потім уже посадили нас. Паром був, бо не було ще моста. Переправили в Новгород-Сіверський, посадили у вагон поїзда, і ми рушили. Нас було багато, і воронезькі, і клишківські…

Доценко Марія Петрівна:

Повестки ж поприносили. Привели нас у церкву. Зібрались усі ті, хто призначений. Привели, батюшка молебен відправив, і все.. І у Шостку. А у Шостці вже тоді на вокзал, у товарні вагони. Тоді що були таксі, чи автобуси були? У товарні вагони, і стояли, і спали, і місця не було. Набили у як скот у товарняк, і повезли.

Пищик Віра Федорівна:

В  42 году, в мае месяце, пришла повестка, в Германию. Явиться на сборный пункт для отправки в Германию, взять себе котелок, ложку и на три дня продуктов питания. Дак я у дяди була, жалели дуже.. У кого були батько да мати, дак сухари сушили, готовили щось там ище лучше. А мне так, аби вже выпровадить.. Ну, я пошла до старосты, ну и кажу, ну що, мене отправят в Германию, а приеду, у мене ж ничого нема… куда я явлюся? А мени ответили: это хорошо, что у тебе нема никого, не буде нихто плакать за тобой. Тода ж не було чемоданов, соседка дала корзинку таку плетену. И ото яки лахманья вже були, забрала, и иду.