OLEXANDRA VERBYTSKA (1926–2014) was born in Shostka. On August 11, 1942, she was deported to Germany and worked at a private farm in Düsseldorf. In 1945, she returned to Shostka, where, being a former forced laborer, she could not find any job in the first postwar years. Subsequently, she began working in the foundry shop of Plant No. 53 (Capsule Plant).

IVAN VARENYK (born 1924), the village of Obrazhiyivka. In 1942, he was deported to work at a powder factory in Bromberg (now Bydgoszcz). When he learned that his father had been shot dead on July 19, 1942, he swore to revenge the Nazis with his friend Stepan Sadovy. The boys started to spoil equipment and produce and joined the international underground movement at work at the enterprise. On August 25, 1943, the underground fighters were arrested. Ivan Varenyk and Stepan Sadovy served sentences in the Stuttgart, Buchenwald, Mittelbau-Dora, and Bergen-Belsen concentration camps. After the war and until 1948, he worked in the mines of Donbass. Due to the intervention of Ivan’s uncle, prosecutor of the Buryn district, the boys were allowed to go home “to develop agriculture”. After the war, Ivan worked at a collective farm, monitored the fields, organized club activities, then worked at a chemical reagent factory. His wife Yevdokia Malyshok and he raised 6 children. He was a modest and a sociable man, but he did not like to mention the wartime period of his biography, claiming “nobody really needs it”. And as he began to speak, tears came to the eyes of this strong-willed man. Ivan died in 1986.

(1921–2007) та Григорій 1910 р.н. – родом із с. Клишки. Григорій був сільським учителем. У 1941 р. потрапив у оточення, пішки дійшов до рідного села і так залишився на окупованій території. За це у 1943 р. був звинувачений радянською владою у дезертирстві, арештований і помер дорогою до місця ув’язнення. Іван після школи навчався у Кролевецькому художньому технікумі. Через стан здоров’я не був призваний до армії. У червні 1942 р. відправлений на роботу до Німеччини, на пороховий завод фірми «Айбіа». Після війни рік працював на Уралі. У 1946 р. повернувся у Клишки, продовжив навчання, все життя працював художником, головним художником на Кролевецькій фабриці ткацьких виробів. У 1949 р. одружився на Анні Сусол, має троє дітей. Через примусову працю у нацистській Німеччині Івана постійно переслідувало тавро «зрадника», був невиїзним. Звання Заслуженого художника України був удостоєний лише у 2000 р.

(1921–2007) та Григорій 1910 р.н. – родом із с. Клишки. Григорій був сільським учителем. У 1941 р. потрапив у оточення, пішки дійшов до рідного села і так залишився на окупованій території. За це у 1943 р. був звинувачений радянською владою у дезертирстві, арештований і помер дорогою до місця ув’язнення. Іван після школи навчався у Кролевецькому художньому технікумі. Через стан здоров’я не був призваний до армії. У червні 1942 р. відправлений на роботу до Німеччини, на пороховий завод фірми «Айбіа». Після війни рік працював на Уралі. У 1946 р. повернувся у Клишки, продовжив навчання, все життя працював художником, головним художником на Кролевецькій фабриці ткацьких виробів. У 1949 р. одружився на Анні Сусол, має троє дітей. Через примусову працю у нацистській Німеччині Івана постійно переслідувало тавро «зрадника», був невиїзним. Звання Заслуженого художника України був удостоєний лише у 2000 р.

(1921–2007) та Григорій 1910 р.н. – родом із с. Клишки. Григорій був сільським учителем. У 1941 р. потрапив у оточення, пішки дійшов до рідного села і так залишився на окупованій території. За це у 1943 р. був звинувачений радянською владою у дезертирстві, арештований і помер дорогою до місця ув’язнення. Іван після школи навчався у Кролевецькому художньому технікумі. Через стан здоров’я не був призваний до армії. У червні 1942 р. відправлений на роботу до Німеччини, на пороховий завод фірми «Айбіа». Після війни рік працював на Уралі. У 1946 р. повернувся у Клишки, продовжив навчання, все життя працював художником, головним художником на Кролевецькій фабриці ткацьких виробів. У 1949 р. одружився на Анні Сусол, має троє дітей. Через примусову працю у нацистській Німеччині Івана постійно переслідувало тавро «зрадника», був невиїзним. Звання Заслуженого художника України був удостоєний лише у 2000 р.