Biographies of the repressed

Репресії торкнулися всіх прошарків радянського суспільства, і жителі Шосткинщини не стали виключенням. Переслідувався кожний, хто якоюсь мірою не подобався владі, ізольовувалися всі, хто проявляв якесь невдоволення. При цьому в судових і позасудових розправах грубо нехтувалися норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні правила судочинства.

Найчастіше застосовувалася стаття 54-10  Кримінального кодексу УСРР 1927 року, яка передбачала покарання за пропаганду або агітацію, що містила заклик до повалення, підриву чи послаблення радянської влади. Поширеним було обвинувачення у наклепі на існуючу владу, ганьбленні її. Прикладом цього може бути справа Ахтирка Кузьми Федоровича, якого засудили до 4 років ув’язнення за те, що критикував радянську систему виборів до Верховної Ради СРСР.

Переслідуючи реальних та уявних своїх опонентів, радянська влада широко застосовувала систему сімейного заручництва. «Член сім’ї зрадника батьківщини» (рос. Член семьи изменника родины, скор. ЧСИР) таке формулювання застосовували в радянських законах до родичів репресованих, починаючи з Кримінального кодексу 1927 року. Достатньо було лише сімейної спорідненості, щоб арештували дружину, дітей, батьків. Спочатку ця норма закону стосувалася лише родичів військовослужбовців. Але практику сімейного заручництва широко застосовували під час переслідування селян, які не бажали вступати до колгоспів, виселяли за межі України цілими родинами. У 1935 році був ухвалений спеціальний закон «Про членів сім’ї зрадників батьківщини». Рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 липня 1937 року  було додатково регламентовано заслання в табори на 5-8 років дружин зрадників батьківщини і троцькістів (див. детальніше Вронська Т. Еволюція сталінської репресивної політики стосовно родин «ворогів народу»).

Як дружина ворога народу відбула ув’язнення і заслання Олександра Лучек, дружина розстріляного головного інженера заводу № 53, Юлія Карпова, дочка відомого шосткинського фотохудожника Івана Карпова і дружина розстріляного інженера Анатолія Кіктєва. Серед матеріалів музею також є фотографії Катерини Павлюк, дружини розстріляного механіка заводу № 9 Олександра Павлюка, Марії Хоценко – дружини начальника лабораторії заводу № 9 Сергія Тимофєєва, Софії Нипод, яка була заміжня за Іваном Ниподом, начальником майстерні заводу № 9. Загалом було репресовано як “дружина зрадника батьківщини” 34 жительки Шостки.

Після нападу Німеччини на СРСР у шосткинському краї розпочалися арешти за наперед заготовленими списками „сумнівних” осіб, як правило раніше репресованих за політичними мотивами. У початковий період війни з усіх громадян, притягнутих до кримінальної відповідальності по лінії органів держбезпеки, третина осіб була заарештована як антирадянські елементи, чверть – як підозрілі особи. У роки воєнного лихоліття люди суворо каралося за будь-який „сумнів”, необережно висловлену думку про могутність та вишкіл ворожої армії, читання ворожих листівок, за розмови про тяжке матеріальне становище своїх сімей та про відсутність належної уваги до їх потреб збоку місцевої влади і т. п. Прикладом таких доль трагічних доль є біографії лікаря-терапевта Василя Павлюка, вчителя фізкультури Тимофія Севрюка, бухгалтера Федора Руденка.

Після закінчення війни в полі зору органів держбезпеки опинилися радянські громадяни, які перебували на окупованій території. У 1943 році був репресований житель села Івот Петро Маслов, брат Івана Дударя – Григорій. Його родина до цього часу так і не з’ясували причини арешту і де він загинув.

Як відомо, процес реабілітації жертв сталінізму розпочався у 1953 році, а в Україні, практично, – з 1956 року. Проходив він непослідовно, майже не торкаючись тих, хто був звинувачений у „націоналізмі”. До того ж, реабілітація одних супроводжувалася політичними репресіями стосовно інших. У Кримінальному кодексі 1960 року була стаття „62” („Антирадянська агітація і пропаганда”), яка давала підстави для політичних переслідувань.

17 квітня 1991 р. був прийнятий Закон УРСР „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, який активізував справу відновлення історичної справедливості. Закон передбачає реабілітацію громадян, які були покарані судами, іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, обмеження інших громадянських прав і свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного та релігійного характеру.