Янов Федір Кирилович (1873 – 1938)

Народився у 1873 році в смт Червоне Глухівського району, проживав у м. Шостка, старший конюх підприємства „Союз-трансбуд”. Арештований 20.04.1938 “трійкою” при управлінні НКВС по Чернігівській області. 23.04.1938 р. за “антирадянську агітацію проти заходів партії та уряду, а також висловлювання пораженських настроїв” був засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Чернігів. Реабілітований 30.05.1989 р. прокуратурою Сумської обл.

Спогади Валентини Жоррес (записала Ольга Капирсака)

Дідусів портрет завжди знаходився у нас в домі на самому почесному місці. У війну бабуся його ховала. Це єдина річ, яка збереглася у нас в родині, а ще сімейні фотографії. Мої найдорожчі скарби – пам’ять про наш рід.
Був такий страшний час. Вечорами люди замикалися в хатах, боялися “чорних воронків” – так називали легковий автомобіль чорного кольору, яким зазвичай забирали арештованого. Боялися, що приїдуть за ними… Багато постраждало. Тоді розумних людей просто знищували. І ця тема була в нашій родині табу. Вже потім, з роками, моя мама стала потроху розповідати про наш рід і його трагічну історію.

Мій дід, Янов Федір Кирилович

Мій дід, Янов Федір Кирилович, був дворянського роду. Мав свою копанку білої глини, зараз би його назвали підприємцем. Цю глину він постачав до Москви знаменитому виробнику фарфорових виробів Кузнєцову. У селі дідуся дуже любили і поважали. Мені розповідали, що в приміщенні його будинку зараз знаходиться сільрада. А місцеві  жителі називають її Янов будинок. Ось така добра пам’ять у людей залишилася.

Дідусь був богатирської статури і відрізнявся силою та красою. Стежив за собою, займався зарядкою і привчав до цього своїх дітей. Взагалі в його роду всі були довгожителями.
У Федора Кириловича був дуже сильний бас, як у Шаляпіна. Він знав дуже багато пісень, співав у церковному хорі і люди спеціально приходили щоб його послухати.
Дуже любив коней і тримав їх у господарстві. Отримав добру освіту. Одружився в зрілому віці, коли вже відбувся як особистість. Дружина, Катерина Борисівна, закінчила гімназію. Була вчителькою 1-4 класів. Мали 5 дітей: 3-х хлопчиків і 2-х дівчаток. Всі отримали освіту. Виховувалися в дусі дворянства, поваги до людей, любові до Батьківщини. Коли у дідуся більшовики конфіскували все майно, він таємно приїхав до Шостки і влаштувався працювати конюхом на підприємстві «Союзтрансбуд», яке знаходилося на вулиці Горького. Там він і жив.

...їй сказали, що Янова забрали в НКВС

Про те, де він знаходитися, знала тільки моя мама, Янова Олена Федорівна (молодша донька, проживала в Шостці). Вечорами вони таємно зустрічалися. Одного разу донька прийшла до батька, а їй сказали, що Янова забрали в НКВС. І все. Більше його родина вже не побачила. Згодом члени сім’ї робили запити в Москву, прагнучи дізнатися про подальшу долю Федора Кириловича. Їм відповіли, що він помер у в’язниці в 1944 році. А як потім з’ясувалося, його через три тижні після арешту, розстріляли в Чернігові. Але про це стало відомо тільки зараз, коли розсекретили архіви.

…діти «ворога народу»

Бабуся дуже боялася за своїх дітей. Чекала, що заарештують і її. Вона віддала свого молодшого сина, Бориса, моїй мамі, яка його й виховала. Згодом, як діти «ворога народу» вони більше всіх в сім’ї постраждали. Бориса Янова, як сина «ворога народу», вигнали з 1-го курсу Шосткинського технікуму. Він був знайомий і вчився паралельно Іваном Кожедубом, майбутнім Героєм Радянського Союзу. Не міг влаштуватися на роботу в місті. Поїхав до Харкова. Коли почалася війна, був вивезений в Німеччину (в 18 років). Працював механіком, хоча відповідної освіти не мав. Його молодість пройшла у важких випробуваннях. Пережив всі труднощі. Після війни повернувся до Харкова, одружився, і все життя пропрацював на заводі механіком.

Олена Янова, моя мама, довго не могла влаштуватися на роботу. Її звільняли, як тільки ставало відомо, що вона дочка «ворога народу». Потім її взяли друкаркою на кінофабрику №3 (зараз «Свема»). Дуже швидко друкувала без єдиної помилки. Дівчину постійно викликали в НКВС та вимагали відмовитися від батька, говорили, що він англійський шпигун. А вона, маючи мужність і безмежну любов до батька, твердила: «Це неправда! Він трудівник, він розумник. Він добрий батько і хороший дідусь».

Коли влаштувалася працювати в банк, керівник банку оцінив її відповідальність, старанність, працьовитість, акуратність і … красу.
Івана Яковлевича викликали в міськком і сказали, що якщо він не звільнить жінку з роботи, то може покласти партквиток на стіл. Але любов перемогла. Вони одружилися. Так мій батько захистив маму від репресій. У 1989 році мамі прийшов лист із Сумської прокуратури про реабілітацію батька. Така ось історія