Вареник Іван Ілліч (1924 – 1986)

Народився в селі  Ображіївка. Виріс у багатодітній родині, був другим після старшої сестри Надії, а ще було четверо молодших. Батько Ілля Тарасович Вареник спрямовував зусилля на просування соціальних змін в селі, щоб поліпшити життя односельців. Прийняв вольове рішення замінити батька, який не витримав би тяжких умов остарбайтерської праці, та примусово, у червні 1942 року був вивезений разом з односельцями. У 1942 р. потрапив на роботу на пороховий завод у м. Бромберг (нині Бидгощ). Коли дізнався, що його батька 19 липня 1942 р. німці розстріляли, поклявся зі своїм другом Степаном Садовим мститися нацистам. Хлопці почати псувати техніку і продукцію, долучилися до інтернаціонального підпілля підприємства. 25 серпня 1943 р. підпільників арештували. Іван Вареник та Степан Садовий відбували покарання у концтаборах Штутгоф, Бухенвальд, Міттельбау-Дора, Берген-Бельзен. Після війни був репресований радянською владою та до 1948 року тяжко працював на шахтах Донбасу. Завдяки втручанню Іванового дядька – прокурора Буринського району, хлопців відпустили додому «піднімати сільське господарство». Після війни Іван працював у колгоспі, об’їжджав поля, був завклубом, потім на заводі хімреактивів хіміком-апаратником. З дружиною Євдокією Малишок виростили 6 дітей. Був людиною скромною та компанійською, але не любив згадувати про воєнний період своєї біографії, казав «воно вам надо». А як починав говорити, то сльози наверталися на очі у цього вольового чоловіка. Помер у березні 1986 р.